Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова

Вінниччина

Перлина Поділля, окраса Подільського краю, мальовниче, місто-парк. І все це – про місто Вінницю, яке розкинулось на обох крутосхилах річки Південний Буг.

Історична хронологія Вінниччини умовно сягає 1350-1360 років. Сучасні дослідження започаткували традицію відліку заснування сталого отаманського осередку на її теренах після антиординських успіхів Браславії у 1352 – 1354 років.

З середини Х століття територія сучасного міста та його околиць була заселена уличами та тиверцями, що входила до складу Київської Русі, а після її розпаду відійшла до Галицько - Волинського князівства. Землі Вінниці з середини XIII ст. опинились під владою монголо – татарських загарбників, а з 1362 року, після їх розгрому військами литовського князя Ольгерда, Поділля перейшло під контроль литовської держави.

За Люблінською унією Вінниця була віднесена до Польщі і з 1598 року була центром Брацлавського воєводства. Про її відчутну роль у господарському житті краю свідчать надані у 1580, 1593 та 1634 роках привілеї безмитної торгівлі на всій території польсько-литовської держави і утвердження Магдебурзького права у 1640 році.

Важливі процеси у ті роки відбувались в духовному житті її мешканців. Католики у 1617 та 1624 рр. завершили будівництво двох монастирів, у 1642 році - відкрили єзуїтський колегіум.

Серед православних віруючих в цей час суттєво зросла популярність вінницького братства Кузьми й Дем’яна, яке з останньої чверті ХVI століття утримувало українську братську школу. Завдяки зусиллям відомого діяча культури Петра Могили та Брацлавського підсудка Михайла Кропивницького в 1632 році у місті було відкрито православний колегіум.

Визначною подією цього століття в історії міста був розгром польського війська у березні 1651 року козацькими полками під проводом славетного Івана Богуна.

Вінницю двічі відвідував Богдан Хмельницький: вперше - в листопаді 1649 року, коли повертався з-під Зборова, і вдруге – в грудні 1654 року, їдучи на Раду до Переяслава.

Після приєднання Правобережної України до Росії і утворення Подільської губернії у 1797 році місто стає центром Вінницького повіту. З цих часів місто помітно зростає, у 1860 році воно вже має 10 тисяч жителів, 5 шкіл, лікарню, 190 крамниць і театр.

Важливим стимулом подальшого розвитку Вінниці стало будівництво Києво – Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин – Здолбунів, завдяки чому з’явилась можливість безпосередніх зв’язків із Києвом, Одесою, Москвою, Петербургом, а також Польщею.

Відчутно змінилось місто на початку ХХ століття. У 1911 році побудовано першу чергу водогону, встановлено електроосвітлення. У 1912 році відкрито трамвайне сполучення Замостя з центром міста, завершено будівництво суперфосфатного заводу тощо.

З 1914 року Вінниця стає адміністративним центром Подільської губернії.

Бурхливі події відбувались у місті протягом 1917 – 1918 років. Владу утримували революційні комітети робітничих та солдатських депутатів, ставленики австро – угорських військ, денікінської армії. Двічі Вінниця була столицею держави: у готелі “Савой” тимчасово перебував уряд Української Народної Республіки.

У 1923 році місто стає центром округу, а з 1932 року і до нинішнього часу – адміністративним центром утвореної Вінницької області.

Непоправних втрат зазнало місто у роки німецької окупації. Фашисти встановили у Вінниці особливий режим у зв’язку з розміщенням неподалік від нього ставки “Вервольф”. Під час війни кількість жителів зменшилась із 100 тисяч – до 27 тисяч, із 50-ти промислових підприємств вціліло лише 10, повністю було зруйновано 1880 житлових будинків, корпус медичного інституту, бібліотеку ім. К.А.Тімірязєва тощо.

Героїчними зусиллями вінничан та посланців інших регіонів країни наприкінці 1948 року майже повністю було відбудовано промисловість обласного центру, а з часом тут потужно розвивались електронна, радіотехнічна, металообробна та інші галузі.

Вінниця пишається видатними людьми, які перебували тут. Майже 20 останніх років свого життя пов’язав з містом видатний вчений-хірург, основоположник польової хірургії, засновник Російського Червоного Хреста, автор 4-х томного видання “Топографічної анатомії” Микола Іванович Пирогов, ім’я якого з честю носить медичний університет.

Вдячні нащадки садибу М.І.Пирогова разом з церквою, де зберігається забальзамоване тіло вченого, перетворили в Музей, який згодом отримав статус Національного.

Подоляни пишаються тим, що у місті розпочав творчий шлях Український академічний театр ім.. І.Франка, відкрив невмирущу красу української пісні славетний М.Д.Леонтович.

Великою популярністю користується літературно – меморіальний музей “великого сонцепоклонника”, класика української літератури М.М. Коцюбинського, ім’ям якого названо державний педагогічний університет.

Вдячні вінничани зберігають пам’ять про відомого художника Натана Альтмана, знавця Поділля Йосипа–Антонія Роллета, дослідника історії Вінниці Валентина Отамановського, лауреата Нобелівської премії в галузі медицини Зелмана Ваксмана, письменника Михайла Стельмаха, поета Василя Стуса, підпільниці Лялі Ратушної та багатьох інших видатних людей, які вписали багато славних сторінок в історію міста і прославили його.
Нині Вінниця постійно зростає та набуває європейських рис.

Прославляє Вінницю не лише в Україні, а й далеко за її межами Вінницький національний медичний університет. В його стінах крім вітчизняних студентів щорічно навчаються близько 900 зарубіжних студентів майже з усіх континентів світу.

Примножують славу Вінниці: національний технічний університет, державний педагогічний університет, державний аграрний університет, торгово-економічний інститут.

Історія Вінниці – це віхи становлення нашого суспільства в контексті української історії. Це велич звитяжних подвигів нашого славного народу, це натхненна праця багатьох поколінь, які за будь-яких обставин не втрачали і не втрачають віри в завтрашнє майбутнє і творять історію сьогодення, достаток та добробут для майбутніх поколінь.